Поблизу села знайдено рештки поселень доби неоліту (V — III тисячоліття до н. е.), міді-бронзи (ІІІ — початку І тисячоліття до н. е.), кургани скіфських часів (VI — III ст. до н. е.), а також ранньослов’янської черняхівської культури.
За легендами та переказами, назва села походить від назви лісу, у якому знаходився жіночий монастир. Первинна назва місцевості — Дівич Лісок вперше згадується у «Тарифі подимного податку Київського воєводства 1631 року».
Село Дівички (Deniszkÿ) позначене на одній з ранніх мап авторства Гійома Левассера де Боплана, укладеній орієнтовно 1635 року, що зберігається в Державному архіві Швеції.
Від 4 липня 1662 року згадка про Якима Головченка (черкаський полковник в 1668—1669) який «товариш знатний переяславський — продав фільваркові ґрунти в с. Дівичках».
За козаччини село належало до першої Переяславської сотні Переяславського полку Війська Запорозького.
З 1751 року діє Крестовоздвиженська церква
За описом Київського намісництва 1781 року село відносилось до Переяславського повіту даного намісництва і у ньому нараховувалось 93 хати. За описом 1787 року у селі проживало 303 душі. Було у володінні різного роду «казених людей», козаків і власників — статського радника Івана Вишневського, надвірного радника Яківа Іскри і бунчукового товариша Василя Добронизського жінки Наталії.
З ліквідацією Київського намісництва село, як і увесь Переяславський повіт, перейшло до складу Полтавської губернії.
В 1876 році в Дівичках разом із Старосіллям (присілок) було 98 дворів, з них в Старосіллі було 20 дворів. Всього населення було 802 особи.
У 1880 році село увійшло у новостворену Ковалинську волость Переяславського повіту, що пізніше буде переназвана у Єрковецьку волость (у зв’язку з переміщенням волосного правління до Єрківців).
Після Української революції, та початком радянсько-української війни Дівички разом з Єрківцями чинили помітний опір підрозділам Червоної армії у своєму повіті. Красномовною є телеграма від 1 квітня 1920 року Переяславського Повітревкому Полтавському губревкому і губчека «про надання домоги у ліквідації банди, що напала на місто» (маючи на увазі Переяслав). Як пізніше і бійців УПА, місцевих повстанців червоні командири іменують не інакше як «банда».
За Радянської влади восени 1922 року в Дівичках почалися перші спроби колективізації. Створено артіль «Червоний прапор» та «Перемога» (вела господарство за статусом артілі).
Весною 1930 року село було колективізоване. В 1932 році на основі попередніх діючих господарств був створений колгосп ім. Воровського. На той час в селі було 386 дворів, де проживало 1560 мешканців, яких тодішня держава завдяки штучному масовому голоду намагалась залучати до колгоспів. Загальна кількість убитих голодом — близько 200 чоловік, з них встановлено поіменно 173 . Місце поховання жертв Голодомору — сільське кладовище (там у 2000 році з ініціативи мешканців села встановлено дерев’яний хрест в пам’ять про загиблих від Голодомору 1932—1933 років).
У вересні 1941 року село зайняли німецькі війська.
З 1943 року поблизу села почали діяти партизани, і вже 19 вересня того ж року село було звільнене підрозділами РСЧА.
Село створено злиттям після 1945 года Дівичек и Старосілля
У перші повоєнні роки зруйноване війною село і господарство відновлювали місцеві жінки, діти та інваліди. Не було машин, земля оброблювалась коровами.
Поступово життя налагодилось і у 1960-х роках в селі вже діяли восьмирічна школа, медпункт, пологовий будинок, дитячі ясла, клуб, дві бібліотеки: одна при школі, інша — в клубі.
У період ескалації Холодної війни неподалік села було створено військову частину та військовий полігон на 515 га землі. Нині у цьому ж військовому містечку розташована 43-тя окрема артилерійська бригада Збройних сил України, що брала участь у війні на Сході України.
9 листопада 2017 року Дівички стали адміністративним центром Дівичківської сільської об’єднаної територіальної громади утвореної шляхом об’єднання жителів сіл: Дівички, Єрківці, Ковалин, Стовп’яги, Веселе, Гречаники, Кавказ.
